Марш українського глядача

29 березня ВО "Свобода" організувало Марш українського глядача у центрі Києва. Ми віришили цю акцію підтримати - як і українська музика, так і українське кіно потребує підтримки як ніколи. Фактично сьогоднішній кіноринок просто позбавляє нас можливості обрати українське кіно - на ринку лише російьскі або американські перекладені російською фільми. Вважаємо що така симтуація - це як мінімум утиск прав українського населення нашої держави. Тому не забракло би нагадати про свою присутність - ми, українці, поки що в Києві існуємо і хочемо мати можливість розвивати свою культуру, а не російську.

Загалом приємно здивувала досить велика кількість людей, що прийняла у цій акіції. Ходу очолила процесія, що несли жовтоблакитне полотнище, за ними йшов невеличкий духовий оркестр, що грав українські марші. Потім - метри чотири заввишки театральні персонажі у кольорових платтях. Їх витривалість заслуговує найглибшої пошани - адже пройти кілька кілометрів на ходулях бруківкою - це Вам не реп станцювати. Десь поруч з ними можна було розгледіти й натхненника акції - Олега Тягнибока, який теж заввишки якщо не 4, то повних 2 метри напевно.

Дальша процесія розтягнулась стрункими рядами десь на пів кілометра. Йшли люди з пропорами "Свободи", жовто-блакитними, менше - з червоно-чорними, охочим давали маленькі прапорці "Свободи", звучали гасла "Українцям - українське кіно", "Одна нація - одна мова - одна Батьківщина - це Україна". Пройшли від Софійської площі до Університету, спустились вулицею Толстого, далі Хрещатиком до Майдану Незалежності.

Реакція прохожих була різною. Одні висловлювали підтримку, інші дивились як на папуасів, на хрещатику звичайно знайшлися москалі, що обзивали нас козлами чи ще якось, але загалом можна вважати що пройшли без пригод до того місця, де колись починалась Помаранчева революція. На короткому мітингу виступаючи - а серед них і режисер Юрій Іллєнко наголошували на тому, що українське кіно є, воно існує і навіть здобуває міжнародні премії, але грошовиті кацапи (називаймо речі своїми іменами), роблять все, щоб не допустити наше кіно на телеекрани.

І нарешті - культурна програма. Нам представили кілька короткометражних художніх фільмів, що чергувалися кліпами української рок-музики. Моє враження - рок-музики могло б бути й поменше, кліпи не всі були на висоті, а от фільми дивився із задоволенням. Тож що пішов не шкодую - заряд бадьорості і впевненості у правильності нашого шляху я отримав.

Шкода лише, що столиця України окупована росіянами, причому то левова частка тих київських росіян колись були українцями, якщо не самі, то принаймні у другому-третьому поколінні, однак в якійсь момент вони перетворилися на росіян, якщо не в паспорті то в дущі. Вихід поки ми бачимо в одному - знаходити протидію скацапщуванню і мистецтво тут має йти попереду.

Півтон Безвухий

Статті за березень 2008

18 березня святкує свій 50-річний ювілей конкурс імені П.І.Чайковського

Найпрестижніший конкурс пост-радянського простору відзначає свій піввіковий ювілей 18 березня. З'явившись в епоху "відлиги", він протягом 50 років не тільки відкривав миру кращі таланти радянської виконавської школи, але й давав старт яскравій кар'єрі багатьох закордонних виконавців...

У складі журі цього музичного змагання в різні роки були кращі музиканти XX століття: Дмитро Шостакович, Святослав Ріхтер, Марія Каллас, Мстислав Ростропович, Тихін Хренников, Арам Хачатурян, Ирина Архіпова, Надя Буланже, Кшиштоф Пендерецький, Рената Тебальді, Тито Гоббі...Працювали в жюрі і українські музиканти - Іван Пономаренко, Богодар Которович, Зоя Христич.

Серед музикантів з України, яким вдавалося стати лауреатами конкурсу Чайковського -

• вокалісти і вокалістки - Тетяна Захарчук (1994, II премія) , Анжела Швачка (2002, диплом), Віктор Дудар (2002, диплом), Олександр Цимбалюк (2007, I премія)
• піаністи - Олег Полянський (1998, VI премія), Дмитро Онищенко (2002, V премія)

Півтон Безвухий. Чоловіки і Жінки на композиторському олімпі

Традиція відмічати свято 8 березня була закладена демонстрацією, яку провели 8 березня 1857 року робітниці текстильної промисловості в Нью-Йорку на знак протесту проти нестерпних умов праці та низької заробітної плати. В наступні роки ця традиція була підхоплена робітницями інших міст і нарешті у 1909 році за ініціативою Клари Цеткін Соціалістичний інтернаціонал проголосив цей день Міжнародним Жіночим Днем. Боротьба жінок за рівноправ'я з чоловіками відбувалася і на музичному фронті. читати повністю....